redshift_on_dream: (Default)
Люди здавна їли яблука. Настільки здавна, що зараз і важко сказати, як саме яблуні з околиць Алмати (недарма ж вона так зветься) дісталися до Європи. Адам чи Парис могли б на цьому знатися :) - чи Геракл, від кого пішла традиція трусити чужі сад, - але зараз не про це. Давні римляни, видно, так любили яблука, що у деяких їхніх нащадків – тих же французів наприклад – навіть само яблуко стали називати просто “плод” (pomme). Звідси багато усіляких “яблук” в європейських мовах.

Тут і картопля, як “земляні яблука” (pommes de terre), і томати як золоті яблука” (помідори, ага!). І “жовтогарячі яблука” помаранчі, які в такому вигляді “просочилися” до середземномор’я суходолом і потрапили до нас через давньоіталійську та чеську з польською, і “китайські яблука” (апфельсини), тобто ті ж помаранчі, але що припривли до Північної Європи напряму з Китаю, а там німецька поділилася ними з російською, ну і ви самі розумієте...

А ще у французів навіть шишки – “pommes de sapin” (ялинові ”яблука”, ну тобто плоди, пам’ятаєте?).

До речі, кому що ближче: у франкомовній Африці картопля – то просто яблука (pommes), а “нормальні” яблука звуть яблуками-фруктамии, або просто французькими яблуками (пікантно звучить, н’ес-па?). Ну а на наших теренах чи то фантазія специфічніша, че ще чогось, але єдині яблука, що не на яблунях – лише кінські...
redshift_on_dream: (Default)
Слова утворюються по різному. Назви деяких предметів чи явищ походять від їх характерної ознаки (матеріалу, кольору, положення в просторі). Час від часу, коли мова “відстає” від змін матеріального світу утворюються цікаві “нелогічні” конструкції:

  паперова склянка
  червоне чорнило
  чорна білизна
  білий бузок
  підземний поверх

Хто знає більше?


X-posted to http://ua-mova.livejournal.com/1241766.html
redshift_on_dream: (Default)
Темной-темной ночью... задумался я над модной в последнее время темой вампиров. Мода-то пришла к нам с Запада, но она по сути вторична, ибо вампиры - это наше исконное достояние, которое мы подарили миру. Ну может соседи немного помогли. Хотя Влад, как по мне, далеко не самое румынское имя. Да, если вы не знали, то киношные вампиры, равно как и их литературные прототипы, суть не более чем немецкое заимствование славянского "упыря". При чем позволю себе не согласиться с Фасмером: не через полабских словян или поляков, а скорее через Балканы и Австрию. А что до самой этимологии, то удивляюсь я этим профессорам. Какое там "перо" или "парить"! "Пить", может изначально и не кровь даже, + суфикс деятеля "-р".
redshift_on_dream: (Default)
Чем чужее и непонятнее язык, тем больше шансов, что человек оставит его в покое. А вот если язык более или менее понятен (или какжется таким), то волей-неволей начинаешь домысливать непонятное. Помню, когда-то пришлось объяснять знакомому французу, неплохо понимавшему по-русски, что "новорiчнi подарунки" на рекламе у ювелирного магазина - это подарки именно новогодние, а не для нуворишей. Вот и я, прочитав вывеске обменника в Алматы "ВАЛЮТА БАГАМЫ", напридумывал себе невесть чего, и только увидев русский перевод с другой стороны, понял, что речь идет лишь о "курсах валют", а не экзотической стране Багаме...
redshift_on_dream: (Default)
Est-ce que vous connaissez le sigle UEFA? Question étrange? D’accord, dites-le en touts mots. “Union of European Football Associations” est une mauvaise réponse! Elle crée une confusion entre plusieurs sortes des footballs: football américain, football canadien, football, football australien, football gaélique, football rugby, ou, finalement, football association.
Effectivement, le titre complet du football, tel que nous le connaissons ici en Europe (et lequel les Ricains avec les Canadiens persistent à appeler le “soccer”) devrait être “Football Association” du fait qu’il est jusqu’au maintenant joué généralement d’après les règles fixées par l’Association de Football anglaise en 1863. Bizarrement les deux organisations les plus connues que s’occupent de ce sport (FIFA et UEFA) ont été créées initialement sans la participation des Britanniques et siégeaient dans leurs débuts à Paris. D’où le français comme une langue de travail et les titres français. D’où Fédération Internationale et l’Union Européenne DE FOOTBALL ASSOCIATION et pas “des associations de football”)
A suivre...

Переклад в коментах
redshift_on_dream: (Default)
«”Газетна качка“ є синонімом тієї надзвичайної сенсації, що є основною рушійною силою преси в умовах капіталізму. ”Газетна качка“ стала досить розповсюдженими поняттям: воно увійшло і в побут і, в повсякденну мову. Але звідки пішло це поняття? За часів Наполеона в Брюсселі один з тогочасних журналістів (Роберт Корнеліссен) надрукував таку “сенсацію“: ”Наскільки велика ненажерливість качок доводить проведений над ними дослід. З двадцати качок взяли одну, розрубали її на частини разом з пір’ям та кістками, і ці шматки згодували іншим дев’ятнадцяти. І так продовжували вбивати одну качку за іншою і годували вбитими тих, хто залишався живим, доки не залишилася лише одна качка, вгодована м’ясом та кров’ю своїх подруг”. Ось саме ця ”вгодована“ качка відтоді й стала синонімом неправдоподібних газетних ”новин“»
(с) Виноградов цитирует “Вечернюю Москву” от 27/09/1945
redshift_on_dream: (Default)
В догонку к вчерашнему посту вспомнил, что в ”цветном” посте я не написал о том, что “синий” (bleu) во французском издавна был заменителем “бога” (dieu) в выражениях, бывших изначально богохульствами либо просто поминаниями имени “его” всуе. Так что когда вы читаете, что д’Артаньян или прочие мушкетеры сказали “черт побери!” или “тысяча чертей!”, на самом деле прозвучало что-нибудь вроде “parbleu!”, “sacrebleu!”, “ventrebleu!”, “palsambleu!”, “morbleu!”, “jarnibleu!”, “tubleu!”, “corbleu!”.
И не сыграло ли свою роль это самое “...блë!” в том, что древнее слово, обозначавшее гулящую девку, потеряв последнюю согласную, стало самым распространенным междометием русского языка?
redshift_on_dream: (Default)
J’ai maintes fois entendu cette phrase de mes copains russophones comme un avertissement des jurons à venir. Et j’ai toujours cru que son ironie s’explique par l’histoire – les temps où les aristocrates parlaient plus le Français que le Russe (jetez un œil sur “La guerre et la paix” en original avec des demi-pages des dialogues en Français) – aussi bien que par la tradition de recourir aux mots “non-imprimables” pour donner plus d’expressivité à ses paroles même (ou surtout ?) dans les milieux les plus distingués. Mais j’ai jamais pensé que c’est quelque chose qui sort du niveau local. Imaginez, donc, ma surprise quand j’ai rencontré la même expression dans un bouquin américain, et justement dans le même contexte: quand le personnage allait s’exprimer “by four-letters words” dans une conversation avec son supérieur. Serait-ce un phénomène universel? Et si oui, pourquoi le Français?

x-posted chez francophiles

PS : Переклад
redshift_on_dream: (Default)
Не знаю, як вам, а от мені завжди було цікаво спостерігати, як звичні слова вживаються в незвичному значенні. От, наприклад, “кольорові” прикметники зовсім не обмежуються кольорами:

Червоний може бути синонімом люті: наприклад французьке voir en rouge чи англійське see red значать роздратуватися, втратити рівновагу

Рожевий - безмежного оптимізму: бачити в рожевому світлі / крізь рожеві окуляри

Жовтий в англійській та французькій мовах є синомімом боягузства. До того ж для француза “сміятися по-жовтому” (rire jaune) – сміятися через силу, а якщо чоловік опинився “пофарбованим у жовте” (peint en jaune) значить його дружина наставила йому роги.

Зелений – Синій/блакитний – Білий – Чорний – Сірий – Коричневий - Золотий )

А ще ж є такі промовисті та наочні кольорові вирази, як квартал червоних ліхтарів чи блакитна кров, чорна діра чи біла пляма, зелена зона чи жовта преса...
redshift_on_dream: (Default)
Терпеть не могу слышать, что мол не ту страну назвали Гондурасом. Вот бывают же не только слова паразиты, но и целые фразы. Оно, может и забавно созвучием, и привлекательно возможностью, не нарушая табу, намекнуть “со смыслом” на эдакое... Только мне интересно, а если бы презервативы изобрел не англичанин Кондом, а, скажем, испанец Франко? Или чего доброго итальянец по фамилии Росси? А?
redshift_on_dream: (Default)
Когда-то в XVIII веке французская армия, гулявшая туда-сюда по Германии, принесла домой новое слово – “vasistas” (форточка). Произошло оно от сакраментального вопроса (см. сабж), то и дело выслушиваемого солдатами от мирных бюргеров в маленькое окошко в воротах/двери.

Русская “форточка”, которая изначально была просто “форткой”, пришла из того же немецкого, где “pforte” значит тоже, что и его латинский предок “porta” – дверь или ворота. (Сравните кстати с украинской “хвірткою” - калиткой)

Корни украинской “квартирка” “кватирка” для меня несколько более туманны. С одной стороны ощущается явная родственность с вышеупомянутой “хвірткою”. А с другой как не вспомнить об тоже имеющей латинскую родословную “кварте” – четвертушке чего-нибудь, почему бы и не окна?

А вот в английском, я такого слова не знаю. Может, это потому, что у них и окна делались по-другому...
redshift_on_dream: (Default)
Пару месяцев назад на ру_этимолоджи видел ветку с происхождением имен. Оттуда узнал, что по-испански Кармен значит “восхотительная”... то есть, конечно, “восхитительная, волшебная” – все-таки слово родственно французскому “шарму” или русским “чарам”. Однако очепятка оказалась очень в тему. Тут и без Мериме ясно, какая у Кармен карма :)
redshift_on_dream: (Default)
Якщо ви вивчали якусь іноземну мову крім английської, то майже напевно ставили собі питання про "стать" слів. Ні справді, чому у нас "дах" - він, а в них "криша" - вона? І навпаки, чому "стеля" - вона, а "паталок" - він? І мови ж наче найближчі родичі. Мовознавці, зазвичай коли не знають, що відповідати, пояснюють усе узусом (мовляв, так склалося). Або починають розмірковувати про те, що рід в слів різний, бо мовляв, використовуються різні за походженням слова, бла-бла-бла, мовляв подивіться на "мову" з "язиком" - різниця в роді виникла тому, що український "язик" означає лише те, що в роті, а не те, що з рота виходить. Добре, якоюсь мірою я навіть погоджуся, що під "узусом" ховається те ж саме, що з "мовою" та "язиком", хіба що поросле настільки сивою бородою, що неозброєним вухом вже й не почуєш. Але поясніть мені як історичний Бабай-Ага, чиїм ім'ям по наш бік Дикого Поля дітей лякали, увійшов в український фольклор як Дід Бабай, а в російській - як Баба Яга?!

по-русски )

UPD: спитався на ру_етімолоджі
redshift_on_dream: (Default)
Якось так склалося, що "публічна річ" (республіка) - це добре, а "публічна жінка" - погано. "Наша Україна" - це добре (ну хоча б теоретично), а от "наша справа" (коза ностра) - однозначно погано.
З іншого боку, коли в телевізорі самі "темники" - це погано, а коли повна свобода слова - наче й добре, але усі з полегшеням зітхають, коли політичної реклами більше немає.
Парадокс на парадоксі.
redshift_on_dream: (Default)
Десь із рік чи півтора тому широко розповсюдилося слово "дерібан", та похідні від нього. Сенс слова загалом зрозумілий з контекста, але не ясно звідки слово взялося. Можу, звісно, помилятися, але, як на мене, воне не українське, і навіть не калька з російської. Принаймні літературної. Мені в ньому вчувається щось таке "одеське"...

Спитався ще на уа_мові
redshift_on_dream: (Default)
Обговорюючи на уа_мові Звідки взялося "наживо" замість "прямої трансляції"? сформулював своє бачення щодо "западенського" ухилу в українській мові. Наводжу цю цінну :)думку тут:
"Мені здається, що проблема є дещо ширшою. З одного боку після повальної русифікації і русоподібності маятник має хитнутия в інший бік (агенство -> агенція, карта -> мапа, вертоліт -> гелікоптер, аєродром -> летовище), щоб потім повернутися до золотої середини. А з іншої - хоч базовим для літературної української став її наддніпрянський варіант, на сьогодні є фактом що розмовну мову краще зберегли на заході. Тож "западенці" не стільки роблять свою мову взірцем, скільки просто розмовляють собі, як звикли. Для тих, кому не подобається, рецепт є дуже простим - більше розмовляти українською, використовуючи "звичні" слова та вирази. Кінець кінцем у мові залишаться найбільш уживані"

PS: А ще намагаюся знайти відповідь на питання чому "швачка" шиє одяг, а "швець" - взуття?
redshift_on_dream: (Default)
Шановні френди!
А звідки взялося "баян" для старої, "бородатої" історії? Коли і чому?
Сам побачив вперше десь із рік тому тут у Мережі...

x-posted to [livejournal.com profile] ru_etymology
redshift_on_dream: (Default)
Знаю, що власні імена не перекладаються, але цікаво було б якби... Наприклад:
Борис МИКОЛАЄВИЧ (sic!) Єльцін (с) газетно-офіційне
Федя Костров (с) радянсько-кубінське фолькльорне
Георгій (Жора) Георгієвич Кущ (с) сам переклав :)
redshift_on_dream: (Default)
Відповідаючи на питання [livejournal.com profile] markitka (http://www.livejournal.com/users/markitka/16460.html) відчув, що короткого комента замало для такої теми. Так народився цей пост.

Взагалі, імхо, всі випадки матюкання можна поділити на чотири головні види:

1/ Матюк використовується як вигук, при цьому головне емоційне навантаження явно переважає лексичне.
Якщо вірити англійцям, які кажуть, що джентельмен завжди називає кішку кішкою, навіть наступивши на неї на темних сходах, то джентельменом бути доволі важко. Наприклад мені в такій ситуації, на язик швидше б навернулося "shit!" ніж "cat". І то у найкращому випадку, бо російська, до якої в таких випадках звертатися якось звичніше, надає набагато ширший вібір варіантів. З віком, я якось намагаюсь стримуватися, бо ще стукнеш молотком по пальцях, зірветься щось з язика, а поруч – дитина, якій цікаво як тато цвяхи забиває. Імхо, непогано переключатися на зміст слова чи вираза, що проситься на язик. Спочатку замислишся, що саме хочеш сказати (я маю на увазі буквально!), як це недоречно в більшості випадків, а там вже й такої нагальної потреби щось вигукувати вже й немає. Або як варіант, використовувати іноземні лайки, які виклядаюсь якось відірваними від нашої буденності, а тому теж сприяють якійсь відстороненості.

2/ Матюки використовуються, як стилістичній прийом для більшої емоційної виразності.
Звісно, що одне ж й те саме можна сказати по-різному. Але іноді, матюкаєшся свідомо, висловлюючи тим самим своє ставлення до ситуаціі, загострюючи увагу співрозмовника через шокуючу форму на важливості змісту, знімаючи стрес кінець-кінцем. Киньте в мене кеменем, хто жодного разу так не робив. Проте є деякі речі, через які я особисто, сподіваюся, ніколи не переступлю. Треба ясно розуміти у якому колі та за яких обставин можна собі дозволити матюкнутися, а коли краще утриматися. Абсолютне табу – в родині, у присутності жінок та дітей. Крім того, те що я ще можу сказати, я навряд чи напишу.

3/ Матюкання є мовою спілкування чи самовираження.
Величезна морфологічна варіативність більшості матюків доводить їх широке розповсюдження в мові (не скажу за свою українську, бо маю визнати що вона у мене тяжіє до книжно-літературного стилю, але в російській – це точно). Колись ми з однокурсниками (лінгвисти як ні як) після третього литру пива :-) експериментальним шляхом визначили, що по-перше, від двох найпоширеніших коренів можна утворити по десятку-півтора різних словоформ, а по-друге, п'яти-семи коренів вистачить щоб більш-менш уможливити спілкування. До чого це я? До того, що є люди які так розмовляють. І це може бути чи внаслідок загального рівня культури, коли на матюках слова просто тримаються докупи у реченнях, чи є свідченням такого собі випендрьожу а-ля Лесь Подерев'янський. Вважаю, кожен сам має вирішувати, чи він хоче спілкуватися з такими людьми. Але якщо так, то краще розмовляти зрозумілою їм мовою. У цьму зв'язку цікавою ілюстрацією може бути історія про те як Гумільов в Гулагу переповідав зекам "Принца Гамлета" по-фені. Не знаю наскільки ця історія є правдивою, тим більше, що не пам'ятаю де я про неї читав, але ж яка гарна.

4/ Матюкання, як засіб психологічного тиску на співрозмовника/супротивника.
Ну, тут можна пригадати і теорії про татаро-монгольске витоки матюкання, як засіб приниження підкорених. І про те, що в давні (і не дуже) часи армії перед битвою лаялися, щоб підбадьорити себе та розлютити ворога (може він з люті якусь дурницю утне). І про лист запорожців турецькому султану. То ж матюки (лайка) – це така собі психологічна зброя. Якщо спілкування переходить в матюкання – це однозначно свідчіть про агресивну налаштованість того, хто матюкається. Чи може про якийсь комплекс меншовартості, коли хочеться самоствердитися за рахунок іншого? Фу, бридота яка! Яке вже тут спілкування.
Page generated Sep. 24th, 2017 08:34 am
Powered by Dreamwidth Studios