redshift_on_dream: (Default)
Як на мене, незалежність нації багато в чому схожа на еміграцію людини. І в одному, і в другому випадку є намагання знайти нову кращу долю на новому кращому місці. Хіба що здобуття незалежності — це еміграція цілою країною без фактичного переїзду.
При цьому одного навіть найрішучішого вчинку замало. Ніякої кращою долі не буде без тривалих на наполегливих зусиль. В тому числі з якщо не повної асиміляції, то щонайменш з інтеграції в нові реалії та середовище. І дуже важливо не те щоб зовсім забути минуле (що напевно в принципі неможливо), але не давати минулому затуляти майбутнє. З минулого корисне лише те, що підтримує сили в теперішньому здобувати майбутнє, і однозначно шкідливе те, що не пускає до майбутнього.
А ми маємо, те що маємо: ходимо вулицями Леніна, святкуємо 8 березня, в черговий раз передивляємося “добрі радянські фільми”. І схожі на того емігранта з анекдоту, що за 20 років не вивчив англійської.
Тільки якщо минулого року це було смішно, хоч і сумно, то тепер зрозуміло, що саме в цьому причина й Криму, й Донбасу.
redshift_on_dream: (Default)
Коли все частіш чуєш, правильно відповідаючи на каверзне запитання, не "який ти розумний!", а "ти знав!", то мимоволі замислюєшся про свій вік. Особливо, коли і справді "знав". І навіть не один раз...

Swinging

Aug. 7th, 2012 12:27 pm
redshift_on_dream: (Default)
The life is like a swing – up-down, left-right. A revolution is always followed by a counterrevolution, a growth always comes after a crisis. A black band is surely replaced by a white one and the heat by the frost. Nothing is everlasting, and the stability – despite the speeches from the TV – is possible only in dynamics. Otherwise, if the swing is stopped… No, I don't say that the life will end, just try one day to stop a swing and to make a kid leave it.

переклад  )
redshift_on_dream: (Default)
Один з дописів, на який я нещодавно натрапив, змусив мене надовго замислитися. Про свободу та її межі. Власне, я звик розглядати свободу як безумовну цінність, а тут трапилася нагода спробувати розібратися, що ж воно таке.

Якщо полишити те, що намудрували всякі там філософи за останні два з половиною тисячиліття, то коротко кажучи, свобода – це необмежена воля та здатність особи чинити на власний розсуд. Тобто якщо мені ніхто небуде нічого забороняти, якщо я матиму бажання, щось вчинити, і в мене будуть засоби реалізації такого бажання, то я буду вільним. Просто? Як на мене навіть занадто, а тому підозріло.

Як мінімум, тому що абсолютної свободи не буває (про це трохи нижче). А ще тому, що свобода ніколи не буває сама по собі. Їі завжди треба розглядати в системі координат свобода – примус, свобода – свавілля, свобода – залежність, свобода – відповідальність, свобода – необхідність, свобода – раціональність, свобода – право, свобода – обов’язок, свобода – самореалізація, свобода - етика... На перехресті всіх цих осей і знаходитиметься свобода.

Freedom's just another word for nothing left to lose? (*)  )


________
(*) Свобода – це коли вже більш нема чого втрачати.
redshift_on_dream: (Default)
Несколько недель назад много шума наделала передача про ужасы расизма у нас. И это далеко не первый случай обращения к данной теме, что у меня каждый раз вызывает недоумение. Согласен, расизм – это прохо. Однако иногда и антирасизм бывает не лучше.
Попробуем разобраться. По сути, и то и другое порождены западной цивилизацией. Расизм, как учение о превосходстве белой расы над другими, стал “научным” обоснованием колониализма (хотя рабов из Африки возили и до того без всяких там умствований). Ну и постепенно внедрился в общественное подсознание. Со сменой парадигмы возник и антирасизм, как логичная, на первый взгляд, антитеза расизму. Однако проблема в том, что этот антирасизм проникнут комплексом вины современного либерального Запада перед потомками рабов и эксплуатированных колониальных народов. Поэтому вместо того, чтобы ограничится просто отсутствием дискриминации по цвету кожи, современный антирасизм считает расовые меньшинства у себя на Западе более равными по сравнению с большинством. Его заносит в крайности политкоректности, войны с мельницами и прочих поисков соломинок в чужом глазу.
Особенно нелепо это выглядит, когда подобное понимание антирасизма считается универсальным и механически переносится, ну скажем, к нам в Восточную Европу. У украинцев, которые сами никого не эксплуатировали (скорее наоборот были объектом эксплуатации), да и с иными расами до совсем недавнего времени практически не сталкивались, я не вижу оснований для бытового расизма (в отличие, например, от того же антисемитизма). Ксенофобия возможна, соглашусь, но при отсутствии сознательной самоизоляции меньшинств гораздо более вероятно нейтральное к ним отношение.
Поэтому попытки насаждения у нас “интегрально-политкорректного антирасизма” в лучшем случае смешны,а в худшем могут привести к дискредитации самой идеи недопущения дискриминации по расовому признаку.
Что же касается ситуативного расизма, то он, полагаю, относится к проблемам совершенно иного порядка. Цвет кожи здесь просто удобный и очевидный раздражитель для выброса агресии. Если убрать этот раздражитель, агрессия то никуда не денется и все-равно обязательно выплеснется.
redshift_on_dream: (Default)
А шо это за шняга такая, "День славянского единства"?
Это кто с кем един? Русский с поляком, серб с хорватом? Да фигня все это. В лучшем случае благоглупости славянофилов позапрошлого века. А то и просто идеологическое обоснование "собирания земель".
Кстати прочитал недавно двухтомник С. Алексеева "Славянская Европа". в V-VI и VII-VII веках, соответственно. Открыл для себя много нового. Весьма рекомендую, если кому попадется.
Так и тогда славяне не столько единились, сколько резались друг с другом. То анты со словенами, то велеты с ободричами, то поляне с древлянами. А если и объединялись, то чаще всего против кого-то. От авар там отбиваться или Византию пограбить. Впрочем, то же было у всех и всегда и славяне тут не исключение.
Так к чему все-таки День славянского единства? Неужели лишь для того, чтобы остальные 364 дней можно было спокойно разъединяться?
redshift_on_dream: (Default)
Люди, а навіщо ви працюєте?

UPD: Сумно, але виходить, що ніхто не працює заради власного задоволення. Але хіба ж можна робити щось путнє, коли не любиш того, що робиш? Не вірю!
redshift_on_dream: (Default)
Чули про те, що шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок? Звісно, якась правда в тому є, але з іншого боку гадаю, є правда й в тому, що в кожному чоловіку спить неабиякий кухар. Головне його розбудити. І тоді від нього цілком можна чекати справжніх чудес. Крім того він і сам отримає задоволення від куховарства. Хоча боюсь, це лише тому, що йому не доводиться стояти біля плити кожного дня...
redshift_on_dream: (Default)
Странная штука время! То минуты тянутся и тянутся, лениво собираясь в часы. А то вдруг недели, месяцы и даже годы уносятся вприпрыжку, стоит ненадолго отвлечься.
redshift_on_dream: (Default)
Як відомо, істина - абсолютна та об'ективна. Вона одна. В теорії. Але на практиці, далеко не всяка істина сприймається як така. Чи то істина занадто велика для розуміння, чи то рівень нашого сприйняття є обмеженним та суб'єктивним.
Як приклад наведу індійських сліпців, що обмацували слона. Чи Шреденгерова кота. Та що там далеко шукати - он до Ньютона всі преспокійненько були впевнені, що то яблуко падає на Землю. А тільки но звикли до думки, що яблуко та Земля одночасно притягуються одне до одного, як з'явився Ейнштейн та довів, що ньютоновська істина - лише окремий випадок чогось більш складного.
Тому не поспішайте вірити, наприклад, що 2 х 2 = 4. Тільки тому, що "це всі знають". Спробуйте перерахувати самі. Навіть, якщо помилитеся з результатом - матимете своє суб'єктивне розуміння істини. А також набудете звичку думати власною головою. Ця звичка корисна, хоч іноді й спричиняє зайві клопоти :)
redshift_on_dream: (Default)
...всі жінки – ексґібіціоністки, а всі чоловіки – вуайеристи? Мабуть, що ні, як і всі узагальнення. Хоча з іншого боку, особливо якщо не міркувати не в вузько-кліничних термінах, то, як то кажуть, диму без вогню не буває. Особисто мені подобається дивитися на гарних дівчат. Краса взагалі викликає естетичне задоволення, а враження від жіночої вроди до того ж підсилюється – свідомо чи ні – за рахунок статевого потягу. Що ж до самих жінок, то, в чужу голову звісно не залізеш, але чи витрачали б вони стільки часу за зусиль на свою зовнішність, якби не хотіли, щоб на них дивилися? Ой, сумніваюся...
redshift_on_dream: (Default)
...не стало (разом з приматами взагалі), цікаво хто б зайняв їх місце?
Колись бачив в якомусь науково-популярному журналі статтю про те, якими б були розумні істоти, що могли еволюціонували з птахів чи ящерів. Вони не так вже й багато відрізнялися б від людей. Здається, ще Шкловський висловив думку, що розумні (принаймні в нашому сприйнятті розуму) обов’язково мають бути гуманоідами. Тобто ходити на задніх (нижніх) кінцівках, звільнивши передні (верхні) для маніпулювання предметами, які з часом стають інструментами. Тож уява фантастів раз за разом пропонує все нових людей-кішок, людей-вовків, людей-ведмедів, людей-ящерів... Якщо й з’являються якісь розумні комахи, чи океани мислячої біомаси, то лише щоб проілюструвати їхню чужість/незрозумілість/ворожість людині.
Повертаючись до питання, поставленого на початку, то вважаю, щоб відповісти на нього, треба б спочатку визначитися, а що власне зробило людей людьми. Мова? Інструменти? Вогонь та його використання для готування їжі? Життя в суспільстві? Прямоходіння? Всеядність? Бінокулярний зір? Відсутність помітної спеціалізації (якщо не вважати спеціалізацією універсальність)?
Мабуть шанси стати розумним матимуть істоти, що не зв’язані обмеженнями в їжі – в чистих травоїдних, чи в чистих хижаків вірогідність стати розумними менша за таку у всеядних. Тому люди-вовки чи люди-кішки скоріш за все така ж фантазія, як ельфи чи гноми. Кращі шанси матимуть ті, хто не знаходиться ні на самій горі, ані в самому низу їстівного ланцюга. Ті ж ведмеді, при всій їхній всеядності занадто могутні, і по суті не мають природних ворогів, щоб мати потребу в розумі. Пряма дорога до розуму – відсутність сталої екологічної ніши. Тобто здатність пристосовуватися до довкілля, що змінюється. Саме це дозволило прадавнім мавпо-людям вижити в савані, коли ліси відступили. Неабияким бонусом буде здатність до суспільного життя, але вона є явищем досить таки розповсюдженим, принаймні серед ссавців. Розмір тіла теж має своє значення, але для еволюції, гадаю, це питання не досить принципове (подивіться он на різницю між левреткою та датським догом). Тому не варто відкидати щурів, як занадто дрібних для розуму. Цікаво, якби вони виросли хоча б до розмірів вівчарки, може вони б навіть не стали чекати, доки люди зникнуть?
redshift_on_dream: (Default)
Терпеть не могу слышать, что мол не ту страну назвали Гондурасом. Вот бывают же не только слова паразиты, но и целые фразы. Оно, может и забавно созвучием, и привлекательно возможностью, не нарушая табу, намекнуть “со смыслом” на эдакое... Только мне интересно, а если бы презервативы изобрел не англичанин Кондом, а, скажем, испанец Франко? Или чего доброго итальянец по фамилии Росси? А?
redshift_on_dream: (Default)
В останні дні з одного боку відмітили мою ввічливість, а з іншого порадили не плутати "демократичність з толерантністю та ввічливістю. Найдемократичніші суспільства не були толерантними. А найвічливіші - дуже жорсткі та авторитарні культури Далекого Сходу"
Воно звісно в якомусь сенсі є певні нестиковки на рівні визначень, але з одного боку мені завжди видавалося що формальна чемність в культурах Далекого Сходу є скоріше даниною протоколу ієрархічного суспільства, тоді як усвідомлена ввічливость, що базується на толерантності та взаємоповазі, можлива лише між рівними і є попередньою умовою демократії, якщо розглядати її як цінність саму по собі, а не просто як механізм досягнення інших цінностей. Бо свобода слова не має затуляти собою першорядний сенс існування слова, як такого - спілкування. Мало сказати, треба щоб сказане почули. Тому для повноцінного спілкування важливо не лише ЩО казати, але й ЯК.
redshift_on_dream: (Default)
Якщо ви вивчали якусь іноземну мову крім английської, то майже напевно ставили собі питання про "стать" слів. Ні справді, чому у нас "дах" - він, а в них "криша" - вона? І навпаки, чому "стеля" - вона, а "паталок" - він? І мови ж наче найближчі родичі. Мовознавці, зазвичай коли не знають, що відповідати, пояснюють усе узусом (мовляв, так склалося). Або починають розмірковувати про те, що рід в слів різний, бо мовляв, використовуються різні за походженням слова, бла-бла-бла, мовляв подивіться на "мову" з "язиком" - різниця в роді виникла тому, що український "язик" означає лише те, що в роті, а не те, що з рота виходить. Добре, якоюсь мірою я навіть погоджуся, що під "узусом" ховається те ж саме, що з "мовою" та "язиком", хіба що поросле настільки сивою бородою, що неозброєним вухом вже й не почуєш. Але поясніть мені як історичний Бабай-Ага, чиїм ім'ям по наш бік Дикого Поля дітей лякали, увійшов в український фольклор як Дід Бабай, а в російській - як Баба Яга?!

по-русски )

UPD: спитався на ру_етімолоджі
redshift_on_dream: (Default)
За легендою, що викладено в літопису, десь у середині IX ст. на Русь прийшли варяґи. Рюрік близько 862 р. стає князем у Новгороді. Десь у той же час варязькі конунґи Аскольд та Дір (Дир?) приходять до Києва. Згідно з легендою вони визволили полян від хазарської влади і почали тут княжити.
В літописі Нестор пише про запрошення варяґів "щоб вони навели ладу". Але все ж таки це вважається не більше ніж легендою. Першим задокументованим "незалежними іноземними спостерігачами" київським князем є Олег (879 - 910/912), якого і вважають засновником Київської держави. Він переміг Аскольда та Діра, приєднав до Києва сусідні племена северян, древлян, улічів та тіверців, а також північні слов'янські племена.
Олегова держава була настільки могутньою, що воювала (і успішно) з Візантією. Дві угоди від 907 р. та 911р. свідчать про перемоги Олега: Константинопіль був змушений відкупатися даниною, а києвські купці отримали значні торгівельні привілеї.
Все це гарно, але - у викладі Нестора, від якого дивно було б чекати негативу про фактичного засновника династії. Але навіть у Нестора Олег - фігура більш легендарна ніж історічна. Невідомий навіть рік його смерті.
А от цікаво, що було до Олега? Чому Рюріковичі, а не Олеговичі? Чому Київ, а не Новгород став у IX cт. ядром держави? І чому це ядро в XII - XII ст. зсунулося на північний схід?


А ще, якщо комусь цікаво:
История Киевской Руси в лицах после Олега
redshift_on_dream: (Default)
Увидел у [livejournal.com profile] maryxmas дискуссию о политкорректности. С продолжением. Пожадничал и решил свой коммент там сделать постом у себя:
Имхо, конечно, но я считаю, что вежливость и политкорректность - разные вещи. Вежливость проистекает от уважения к собеседнику и идет "изнутри". А политкорректность - всего лишь навязанные обществом правила того "что принято и что не принято". Мало того, что такие правила могут меняться в разных обществах и в разной время, так при этом политкорректность поощряет лицемерие: ведь зачастую говорится одно, а думается другое.
redshift_on_dream: (Default)
Люди... Мабуть всі пам'ятають, чим люди відрізняються від інших живих істот. Але зайняті своїми "розумними" справами, ми часом забуваємо скільки ж в людях залишається тваринного, біологічного. Гени ж бо. От, наприклад, подивіться на чоловіків та жінок: це ж зовсім різні створіння. Щось іще в школі казали про XХ та XY хромосоми. А потім я вже сам десь читав, що саме в цьому полягає механізм збереження життя на планеті. Жіночий геном є більш стабільним і забезпечує збереження виду. А чоловічий – є більш варіативним і дозволяє пристосовуватися до змін довкілля (як наслідок: поява нових видів, включно до гомо сапіенса). До чого це я? А до того, що стереотипи про "сильну" та "слабку" стать, м'яко кажучи, не відповідають дійсності. Мовчу про жінок, у якіх і тривалість життя вище, і болевий поріг вище, і ще багато чого. Скажу про чоловіків: мати схільність до варіативності геному – це бути предметом постійних експериментів природи, постійно мутувати (а далеко не кожна мутація може піти на користь). Чи хто заперечить, що такі відмінності не могли не позначитися на статевих психотипах? А фізіологічні відмінності, пов'язані з відтворенням! Жінка може дати життя кільком, максимум кільканадцятьом, дітям. Тоді як чоловік здатен запліднити сотні і тисячі жінок. Саме в цьому, на мій погляд, полягає головна різниця між статями. Бо вся поведінка чоловіка з одного боку має доводити, що саме він кращий за інших, що саме ті риси, яких він мабув, пристосовуючись до мінливого середовища, варті залишитися і нащадках і стануть їм у пригоді; а з іншого – прагнути відтворити себе у максимально можливій кількості. Тоді як жінка має в цьому сенсі, даруйте за вислів, "обмежений ресурс" і є дуже перебірливою стосовно того, як ним розпорядитися, обираючи батька своїх дітей. Саме звідси всі особливості поведінки, світосприймання, фобій та комплексів чоловіків та жінок. Вони – різні. Навіть дивно було б, якби вони були однаковими. Але чи так вже погано, що вони різні? Як там у філософів: "єдність та боротьба протилежностей", "заперечення заперечень" та "перехід кількості в якість"...
redshift_on_dream: (Default)
Відповідаючи на питання [livejournal.com profile] markitka (http://www.livejournal.com/users/markitka/16460.html) відчув, що короткого комента замало для такої теми. Так народився цей пост.

Взагалі, імхо, всі випадки матюкання можна поділити на чотири головні види:

1/ Матюк використовується як вигук, при цьому головне емоційне навантаження явно переважає лексичне.
Якщо вірити англійцям, які кажуть, що джентельмен завжди називає кішку кішкою, навіть наступивши на неї на темних сходах, то джентельменом бути доволі важко. Наприклад мені в такій ситуації, на язик швидше б навернулося "shit!" ніж "cat". І то у найкращому випадку, бо російська, до якої в таких випадках звертатися якось звичніше, надає набагато ширший вібір варіантів. З віком, я якось намагаюсь стримуватися, бо ще стукнеш молотком по пальцях, зірветься щось з язика, а поруч – дитина, якій цікаво як тато цвяхи забиває. Імхо, непогано переключатися на зміст слова чи вираза, що проситься на язик. Спочатку замислишся, що саме хочеш сказати (я маю на увазі буквально!), як це недоречно в більшості випадків, а там вже й такої нагальної потреби щось вигукувати вже й немає. Або як варіант, використовувати іноземні лайки, які виклядаюсь якось відірваними від нашої буденності, а тому теж сприяють якійсь відстороненості.

2/ Матюки використовуються, як стилістичній прийом для більшої емоційної виразності.
Звісно, що одне ж й те саме можна сказати по-різному. Але іноді, матюкаєшся свідомо, висловлюючи тим самим своє ставлення до ситуаціі, загострюючи увагу співрозмовника через шокуючу форму на важливості змісту, знімаючи стрес кінець-кінцем. Киньте в мене кеменем, хто жодного разу так не робив. Проте є деякі речі, через які я особисто, сподіваюся, ніколи не переступлю. Треба ясно розуміти у якому колі та за яких обставин можна собі дозволити матюкнутися, а коли краще утриматися. Абсолютне табу – в родині, у присутності жінок та дітей. Крім того, те що я ще можу сказати, я навряд чи напишу.

3/ Матюкання є мовою спілкування чи самовираження.
Величезна морфологічна варіативність більшості матюків доводить їх широке розповсюдження в мові (не скажу за свою українську, бо маю визнати що вона у мене тяжіє до книжно-літературного стилю, але в російській – це точно). Колись ми з однокурсниками (лінгвисти як ні як) після третього литру пива :-) експериментальним шляхом визначили, що по-перше, від двох найпоширеніших коренів можна утворити по десятку-півтора різних словоформ, а по-друге, п'яти-семи коренів вистачить щоб більш-менш уможливити спілкування. До чого це я? До того, що є люди які так розмовляють. І це може бути чи внаслідок загального рівня культури, коли на матюках слова просто тримаються докупи у реченнях, чи є свідченням такого собі випендрьожу а-ля Лесь Подерев'янський. Вважаю, кожен сам має вирішувати, чи він хоче спілкуватися з такими людьми. Але якщо так, то краще розмовляти зрозумілою їм мовою. У цьму зв'язку цікавою ілюстрацією може бути історія про те як Гумільов в Гулагу переповідав зекам "Принца Гамлета" по-фені. Не знаю наскільки ця історія є правдивою, тим більше, що не пам'ятаю де я про неї читав, але ж яка гарна.

4/ Матюкання, як засіб психологічного тиску на співрозмовника/супротивника.
Ну, тут можна пригадати і теорії про татаро-монгольске витоки матюкання, як засіб приниження підкорених. І про те, що в давні (і не дуже) часи армії перед битвою лаялися, щоб підбадьорити себе та розлютити ворога (може він з люті якусь дурницю утне). І про лист запорожців турецькому султану. То ж матюки (лайка) – це така собі психологічна зброя. Якщо спілкування переходить в матюкання – це однозначно свідчіть про агресивну налаштованість того, хто матюкається. Чи може про якийсь комплекс меншовартості, коли хочеться самоствердитися за рахунок іншого? Фу, бридота яка! Яке вже тут спілкування.

Profile

redshift_on_dream: (Default)
redshift_on_dream

August 2014

S M T W T F S
     12
3456789
101112 13141516
1718 192021 2223
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 08:36 am
Powered by Dreamwidth Studios