redshift_on_dream (
redshift_on_dream) wrote2006-05-15 07:46 pm
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Entry tags:
Friendology / Френдознавство
Такий пост напрошувався вже давно, тож…
Хто такі френди і навіщо вони потрібні? Звісно, щоб читати автора та залишати коменти. Бажано схвальні, хоча іноді можна й подискутувати. Ще щоб наповнювати ф-стрічку своїми геніальними/душевними/дотепними/розумними... (вибрати за смаком чи гумором) постами та давати можливість залишити свої коменти.
Як дописувачі потрапляють у френди? Особисто я намагаюся додавати лише най-най-най- цікавих/дотепних/розумних... (ну ви розумієте). І як колись вже писав, коли в мене виникає бажання додати когось до своєї френд-стрічки, то просто натиснути кнопку – якось... занадто просто, чи що. Тому я намагаюся завжди залишити комент з поясненням, чому додаю в друзі. Поки пишеш, сам краще розберешся в своїх враженнях, та й людині, сподіваюся, приємно. Мені б точно було. Не стільки навіть тому, що компліменти подобаються (хоча куди ж від цього? :) ), скількі від визначенності. Цікаво ж знати яке саме твоє слово чи думка знайшли відгук у чужій душі. В більшості випадків навіть не стидаюся так прямо й спитати тих, хто френдить мене. І хоч відповідь, що я видаюсь класним хлопцем, не може не тішити, завжди хочеться більшої аргументованості.
Ще цікаво іноді подивитися на список френдів своїх френдів. В когось він менший, – лише кілька блоґів – в когось більший – кілька сотень. В когось я бачу знайомих – чи то своїх власних френдів, чи то дописувачів, з якими десь перетинався – і тоді той список рясніє виділеннями, наче архіпелагами островів на синьому тлі моря незнайомців. В когось я не знаю нікого, крім того френда, з чийого журнала ти туди і потрапив – тоді відчуваєш себе чи то Робінзоном, чи то Колумбом.
Окрема категорія блоґерів – це ті френди френдів, чиї коменти я часто бачу поруч зі своїми, хто іноді навіть встрягає в мою гілку, або я в його (її), але хто так і не стає моїм власним френдом. Хоча б тому, що не можна охопити неосяжне.
Що буває останньою краплиною “за” чи “проти”? Важко сказати. Когось цікаво читати. З кимось цікаво перекинутись словом. З кимось – обмінятися думкою. Хтось викладає гарні фото. Хтось ділиться цікавими лінками. На чийсь аватар приємно дивитись. З кимось просто комфортно спілкуватись. Зазвичай буває всього потрохи. Кожний раз однаково, і кожний раз по-різному...
Such an entry was for a while on the tips of my fingers, so…
Who are the friend and what are they needed for? To read the author and to write comments, of course. Preferably laudatory ones, but sometimes the discussions are welcome. As well, to fill my friends-page with their brilliant/heartfelt/witty/smart… (choose as per you taste and mood) entries and give me the possibility to comment them.
How lj-users become my friends? As for me, I try to add to my f-list only the most interesting/witty/smart (well, you get it). And as I wrote already, when I want to add a new friend, pushing a button seems to me… a bit too simple. That’s why I’m always trying to leave a comment with an explanation why I add to the friends-list. When I’m typing, I better understand my own motives and the person will be pleased. I would, for sure. Not only because of compliments (well, show the person who don’t like them! :)) But rather because of the distinctness. It’s always interesting to know which my word or idea affected another human. In most cases I don’t hesitate to ask those who friend me. And though I do like the replies where I’m called a nice guy, I prefer more argumentations.
Sometimes it’s very amusing to have a look on the friends’ friends-list. Ones have it small – some few blogs, - others have it big – several hundreds. In some f-lists I can see familiar lj-users: my own friends or bloggers I encountered. In such cases bolded and/or colored nicknames catch the eye as archipelagos of islands against a blue background of the sea of strangers. In other cases I know no one, except for the blog from which I came to this one – and I feel myself like Robinson or Columbus.
There is a separate category bloggers – those from my friends’ friends whose comments I often see next to mine, who penetrates from time to time to my threads, or I penetrate to his (hers), but who still isn’t my own friend. If for no other reason than it is not possible to seize the immense.
What can be the last drop pro or con? Difficult to say. Someone is interesting to read. With someone it is interesting to bandy a word. With someone – to exchange an idea. Someone posts nice photos. Someone communicates interesting links. Someone’s avatar is nice to see. Somebody is nice to communicate with. Usually there is a bit of everything. Each time is the same, and each time is different…
UPD: Френдоведение в русском варианте можно найти ниже в комментах
Хто такі френди і навіщо вони потрібні? Звісно, щоб читати автора та залишати коменти. Бажано схвальні, хоча іноді можна й подискутувати. Ще щоб наповнювати ф-стрічку своїми геніальними/душевними/дотепними/розумними... (вибрати за смаком чи гумором) постами та давати можливість залишити свої коменти.
Як дописувачі потрапляють у френди? Особисто я намагаюся додавати лише най-най-най- цікавих/дотепних/розумних... (ну ви розумієте). І як колись вже писав, коли в мене виникає бажання додати когось до своєї френд-стрічки, то просто натиснути кнопку – якось... занадто просто, чи що. Тому я намагаюся завжди залишити комент з поясненням, чому додаю в друзі. Поки пишеш, сам краще розберешся в своїх враженнях, та й людині, сподіваюся, приємно. Мені б точно було. Не стільки навіть тому, що компліменти подобаються (хоча куди ж від цього? :) ), скількі від визначенності. Цікаво ж знати яке саме твоє слово чи думка знайшли відгук у чужій душі. В більшості випадків навіть не стидаюся так прямо й спитати тих, хто френдить мене. І хоч відповідь, що я видаюсь класним хлопцем, не може не тішити, завжди хочеться більшої аргументованості.
Ще цікаво іноді подивитися на список френдів своїх френдів. В когось він менший, – лише кілька блоґів – в когось більший – кілька сотень. В когось я бачу знайомих – чи то своїх власних френдів, чи то дописувачів, з якими десь перетинався – і тоді той список рясніє виділеннями, наче архіпелагами островів на синьому тлі моря незнайомців. В когось я не знаю нікого, крім того френда, з чийого журнала ти туди і потрапив – тоді відчуваєш себе чи то Робінзоном, чи то Колумбом.
Окрема категорія блоґерів – це ті френди френдів, чиї коменти я часто бачу поруч зі своїми, хто іноді навіть встрягає в мою гілку, або я в його (її), але хто так і не стає моїм власним френдом. Хоча б тому, що не можна охопити неосяжне.
Що буває останньою краплиною “за” чи “проти”? Важко сказати. Когось цікаво читати. З кимось цікаво перекинутись словом. З кимось – обмінятися думкою. Хтось викладає гарні фото. Хтось ділиться цікавими лінками. На чийсь аватар приємно дивитись. З кимось просто комфортно спілкуватись. Зазвичай буває всього потрохи. Кожний раз однаково, і кожний раз по-різному...
Such an entry was for a while on the tips of my fingers, so…
Who are the friend and what are they needed for? To read the author and to write comments, of course. Preferably laudatory ones, but sometimes the discussions are welcome. As well, to fill my friends-page with their brilliant/heartfelt/witty/smart… (choose as per you taste and mood) entries and give me the possibility to comment them.
How lj-users become my friends? As for me, I try to add to my f-list only the most interesting/witty/smart (well, you get it). And as I wrote already, when I want to add a new friend, pushing a button seems to me… a bit too simple. That’s why I’m always trying to leave a comment with an explanation why I add to the friends-list. When I’m typing, I better understand my own motives and the person will be pleased. I would, for sure. Not only because of compliments (well, show the person who don’t like them! :)) But rather because of the distinctness. It’s always interesting to know which my word or idea affected another human. In most cases I don’t hesitate to ask those who friend me. And though I do like the replies where I’m called a nice guy, I prefer more argumentations.
Sometimes it’s very amusing to have a look on the friends’ friends-list. Ones have it small – some few blogs, - others have it big – several hundreds. In some f-lists I can see familiar lj-users: my own friends or bloggers I encountered. In such cases bolded and/or colored nicknames catch the eye as archipelagos of islands against a blue background of the sea of strangers. In other cases I know no one, except for the blog from which I came to this one – and I feel myself like Robinson or Columbus.
There is a separate category bloggers – those from my friends’ friends whose comments I often see next to mine, who penetrates from time to time to my threads, or I penetrate to his (hers), but who still isn’t my own friend. If for no other reason than it is not possible to seize the immense.
What can be the last drop pro or con? Difficult to say. Someone is interesting to read. With someone it is interesting to bandy a word. With someone – to exchange an idea. Someone posts nice photos. Someone communicates interesting links. Someone’s avatar is nice to see. Somebody is nice to communicate with. Usually there is a bit of everything. Each time is the same, and each time is different…
UPD: Френдоведение в русском варианте можно найти ниже в комментах
no subject
no subject
no subject
no subject
Хоча можна й інших аналогій знайти цілу купу.
no subject
Но что делать? В принципе я каждого френда хорошо помню.Знаю настолько, насколько он позволяет о себе знать. Если кого-то долго не вижу в Сети, то беспокоюсь.
Вас я первая зафрендила. Это было случайно. Вошла в какой-то киевский сайт и наугад ткнула ник. Журнал интересный! Так получилось!:-)
Потом Вы задали мне вопрос, почему я Вас зафрендила. От Вас потянулась ниточка замечательных киевских френдов. Такая вот ЖЖизнь! :-)
no subject
С Вами, кстати, приятно общаться.
no subject
Ну,вообщем, да. Можно общаться и без френдования.
А у меня вопрос
Просто мнение интересно :)
Re: А у меня вопрос
Но я - это я. А каждый волен поступать, как сам считает нужным.
no subject
Кстати, уже с неделю думаю написать о третьей книге, а то уже и забыла, про что там было :))))
А ещё новость, если интересно: в мае у Вероники Ивановой ещё одна книга должна выйти. Вот жду, думаю посмотреть что она на этот раз придумала - вроде бы ведь книга не из цикла :)
no subject
Книжку видел на Петровке, но не было времени остановиться полистать.
Как дела на чужбине? :)
no subject
На чужбине холодно чертовски :) Самая тёплая погода - +16. А так +11-14 всё время держится. По утрам +7. Вот такая фигня. И люди дикие :))))
Приеду на эти выходные косточки греть в Киев :)
no subject
no subject
no subject
Thank you for the interesting post, it made me stop and take stock of my present situation and think more about my friends, and I really appreciate it.
Mia
no subject
I'm glad to give you a good oppurtunity to have some interesting reflections. That's one of the friends' reasons to be.
It's your turn now :)
no subject
А вообще, Вы так здорово описали "френдоведение")), что и добавить-то толком нечего..
no subject
А добавить всегда что-нибудь можно. Например, я пару абзацев просто не стал даже печатать, чтоб уж совсем сумбура не было.
no subject
ЗЫ: Потом зафрендил обратно :) Также ничего не объясняя. Магнитные бури?
no subject
А вообще, конечно, обидно. С другой стороны, ведь приятно, когда френдят ;)
А еще бывает очень озадачивает, когда френдят совершенно незнакомые. То есть не кто-то, с кем-то когда-то где-то успел пересечься, а совсем незнакомые. И молчат, ни объясняют почему, ни оставляют комментов, ничего.
no subject
Приятно. Бесспорно. Чувствуешь себя полезной для общества. ))
Я иногда нахожу интересные журналы, забираясь глубоко по дебрям ссылок и коментариев, так что даже общих френдов 3-го поколения не остается. Но если спрашивают - объясняю, конечно.
Френдоведение
Кто такие френды и зачем они нужны? Конечно же чтобы читать автора и оставлять комменты. Желательно одобрительные, хотя иногда можно и подискутировать. Еще чтоб наполнять ф-ленту своими гениальными/душевными/остроумными/глубокомысленными... (выбрать по вкусу или настоению) постами и давать возможность другим оставить свои комменты.
Как блогеры попадают во френды? Лично я стараюсь добавлять лишь самых-самых-самых интересных/веселых/умных... (ну вы понимаете). И как я уже когда-то писал, когда у меня возникает желание добавить кого-то в свою френд-ленту, то просто нажать кнопку – как-то... слишком просто, что-ли. Поэтому стараюсь всегда оставлять коммент с объяснением, почему добавляю в друзья. Пока пишешь, сам лучше разберешься в своих впечатлениях, да и человеку, надеюсь, приятно. Мне б точно было. Не столько даже потому, что нравятся комплименты (хотя куда же от этого ? :) ), сколько от определенности. Интересно же знать, какое твое слово или мысль нашли отклик в чужой душе. В большинстве случаев даже не стесняюсь так прямо и спросить тех, кто френдит меня. И хоть ответ, что кажусь классным парнем не может не радовать, хочется большей аргументированности.
Еще иногда интересно посмотреть на список френдов своих френдов. У кого-то он меньше, – всего несколько блогов – у кого-то больше – несколько сотень. У кого-то вижу знакомых – то ли собственных френдов, то ли жежистов, с которыми где-то пересекался – и тогда такой список рябит выделениями, будто архипелагами островов на синем фоне моря незнакомцев. У кого-то же я не знаю никого, кроме френда, из чьего журнала я туда и попал – в таких случаях ощущаешь себя то ли Робинзоном, то ли Колумбом.
Отдельная категория блогеров – это те френды френдов, чьи комменты я часто вижу рядом со своими, кто иногда даже встряет в мою ветку, или я в его (ее), но кто так и становится моим собственным френдом. Хотя бы потому, что невозможно объять необъятное.
Что бывает последней каплей “за” или “против”? Тяжело сказать. Кого-то интересно читать. З кем-то интересно переброситься словом. С кем-то - обменяться мыслью. Кто-то выкладывает красивые фото. Кто-то делится интересными линками. На чей-то аватар приятно смотреть. С кем-то просто комфортно общаться. Обычно бывает всего понемножку. Каждый раз одинаково, и каждый раз по-разному...