Making an attempt

Якимось дивом здолав свій консерватизм разом з лінощами, та створив собі аккаунт на Фейсбуці. Мабуть як з Лайвжорнала на Дрім перескакував, то занадто розігнався, а в того ширини й не вистачило, щоб зразу зупинитися.
Ну й складна, скажу я вам ця штука, той ваш ФБ, морочлива, накручена, а ще й до біса незвична. Але то таке. Сподіваюся, з часом освоюся та розберуся. Ну а ви, якщо часом натрапите там на Redshift Iam (їм же там ім'я та прізвище потрібні), то знайте, що то саме я й є.
Якщо скажете, як вас там звуть, тоді і я знатиму :)

***
Налию чарку
Для гумору й натхнення
І швидко вип’ю

***
Горілка гірка
В гарнім товаристві
Солодша меду

***
Пиво підступне
Ллється легко в горло
Але виходить...

(  Далі більше – дивіться не захмілійте :)  )



PS: Май спешл сенкс ту vent_de_la_mer енд spitfire38. Без них цього посту могло б і не бути.

Один з дописів, на який я нещодавно натрапив, змусив мене надовго замислитися. Про свободу та її межі. Власне, я звик розглядати свободу як безумовну цінність, а тут трапилася нагода спробувати розібратися, що ж воно таке.

Якщо полишити те, що намудрували всякі там філософи за останні два з половиною тисячиліття, то коротко кажучи, свобода – це необмежена воля та здатність особи чинити на власний розсуд. Тобто якщо мені ніхто небуде нічого забороняти, якщо я матиму бажання, щось вчинити, і в мене будуть засоби реалізації такого бажання, то я буду вільним. Просто? Як на мене навіть занадто, а тому підозріло.

Як мінімум, тому що абсолютної свободи не буває (про це трохи нижче). А ще тому, що свобода ніколи не буває сама по собі. Їі завжди треба розглядати в системі координат свобода – примус, свобода – свавілля, свобода – залежність, свобода – відповідальність, свобода – необхідність, свобода – раціональність, свобода – право, свобода – обов’язок, свобода – самореалізація, свобода - етика... На перехресті всіх цих осей і знаходитиметься свобода.

(  Freedom's just another word for nothing left to lose? (*)  )


________
(*) Свобода – це коли вже більш нема чого втрачати.

Несколько недель назад много шума наделала передача про ужасы расизма у нас. И это далеко не первый случай обращения к данной теме, что у меня каждый раз вызывает недоумение. Согласен, расизм – это прохо. Однако иногда и антирасизм бывает не лучше.
Попробуем разобраться. По сути, и то и другое порождены западной цивилизацией. Расизм, как учение о превосходстве белой расы над другими, стал “научным” обоснованием колониализма (хотя рабов из Африки возили и до того без всяких там умствований). Ну и постепенно внедрился в общественное подсознание. Со сменой парадигмы возник и антирасизм, как логичная, на первый взгляд, антитеза расизму. Однако проблема в том, что этот антирасизм проникнут комплексом вины современного либерального Запада перед потомками рабов и эксплуатированных колониальных народов. Поэтому вместо того, чтобы ограничится просто отсутствием дискриминации по цвету кожи, современный антирасизм считает расовые меньшинства у себя на Западе более равными по сравнению с большинством. Его заносит в крайности политкоректности, войны с мельницами и прочих поисков соломинок в чужом глазу.
Особенно нелепо это выглядит, когда подобное понимание антирасизма считается универсальным и механически переносится, ну скажем, к нам в Восточную Европу. У украинцев, которые сами никого не эксплуатировали (скорее наоборот были объектом эксплуатации), да и с иными расами до совсем недавнего времени практически не сталкивались, я не вижу оснований для бытового расизма (в отличие, например, от того же антисемитизма). Ксенофобия возможна, соглашусь, но при отсутствии сознательной самоизоляции меньшинств гораздо более вероятно нейтральное к ним отношение.
Поэтому попытки насаждения у нас “интегрально-политкорректного антирасизма” в лучшем случае смешны,а в худшем могут привести к дискредитации самой идеи недопущения дискриминации по расовому признаку.
Что же касается ситуативного расизма, то он, полагаю, относится к проблемам совершенно иного порядка. Цвет кожи здесь просто удобный и очевидный раздражитель для выброса агресии. Если убрать этот раздражитель, агрессия то никуда не денется и все-равно обязательно выплеснется.

"To be or not to be" is not the question.
The question is "what for?"

Чули про те, що шлях до серця чоловіка лежить через його шлунок? Звісно, якась правда в тому є, але з іншого боку гадаю, є правда й в тому, що в кожному чоловіку спить неабиякий кухар. Головне його розбудити. І тоді від нього цілком можна чекати справжніх чудес. Крім того він і сам отримає задоволення від куховарства. Хоча боюсь, це лише тому, що йому не доводиться стояти біля плити кожного дня...

Цікаво, людей до вина привчив Аполон Діоніс, а Зевс відправив орла клювати печінку Прометею. Де справедливість?!

В природе есть вещи, которые вот так вдруг и сразу поднимают настроение. Для меня это хорошая музыка, красивая девушка, милый ребенок (особенно собственный :)), предвкушение интересной книги, приятной встречи да мало ли еще чего…
А как насчет вас?

А каждого в шкафу есть свои скелеты. Кто-то запирает их на десять замков, кто-то "учит их танцевать", а кто-то делает вид, что у него нет шкафа. (с) я

Читав десь, що новачкам, що приходили на Січ і хотіли стати козаками треба було правильно відповісти лише на два питання: 1/ В Бога віруєш? та 2/ Горілку п'єш?
В мене була б лише половина шансів... Та й горілку я теж вже забув коли пив по-справжньому