У фізиці після довгих суперечек між корпускулярною та хвильовою теорією зрештою погодилися про дуальну природу світла. В лінгвістиці дуплети зустрічаються майже на кожному кроці. В філософії протилежності займаються чи то боротьбою чи то єдинінням...
Так і в повсякденному життя. Не знаю, як у вас, а в мене багато що сприймається не само по собі, а такими, так би мовити, компліментарними парами: Бальзак / Діккенс, Beatles / Rolling Stones, Deep Purple / Led Zeppelin, Ротару / Пугачова, Делон / Бельмондо, кавуни / дині, горілка / пиво... При чому тут не можна однозначно поставити замість слеша “і” чи “або”. Як раз той випадок, коли 1+1 може бути і нулем, і безкінечністю...

Зізнаюся відразу: я - "східняк". Коли на Майдані у відповідь на "Слава Україні!" навколо загукали "Героям слава!" мені стало якось... не знаю, не підберу слова... некомфортно, чи що. Незвично, це вже точно. Можливо то відголоски старої радянської пропаганди, але мені ототожнити себе з вояками УПА, назвати їх "своїми" якось важко. З їншого боку, усілякі прогресивно-православні "червоні" вже точно не є для мене "своїми". Вони навіть не з тих, кого я можу поважати, навіть не розділяючи їхніх поглядів. Хоча б тому, що ікони не сприймаються поруч із червоними прапорами, а портрети Сталіна поруч із російськими імператорськими штандартами. Було б смішно, якби не було так гидко.
Що ж до УПА. Я можу спробувати їх зрозуміти. Можу навіть їх поважати. Чи співчувати ім. Але я не розумію такого галасу навколо річниці створення УПА. Можливо, на жаль, але свою війну ці вояки програли. Нехай вони билися проти двох найстрашніших тоталітарних режимів ХХ сторіччя, нехай вони десяток років трималися проти того з них, хто "з'їв" супротивника, але тим не менш. Це по-перше. А по-друге: вони билися за незалежну Україну, але хто сказав, що та незалежність, що дісталася нам 91-го року і та Україна, що ми маємо зараз - це саме те, за що вони билися? Чомусь мені здається, що якщо воно було так, то питання "визнання" навіть не виникало б. За визначенням.
Тому, може треба не марші влаштовувати та давати привід для провокації та дешевого піару, а, наприклад, зняти кіно. Про бойові будні тієїж УПА, подвиги радянських гебістів, долі дівчат-комсомолок, відправлених до Західної України вчительками в села, чи таких самих юнаків та дівчат, вирваних з рідного дому та засланих до Сибіру за любов до своєї (а не радянської) Батьківщини. Серій на десять - п'ятнадцять. Як колись знімали про Ковпака, чи про "народжену революцією", чи про "державний кордон", хіба не пам'ятаєте? Та запустити у "прайм-тайм" хоча б на "Першому НАціональному", а то й на "плюсах". Може хтось назве це чистою агітацією, чи промивкою мізків. Я ж, залишаючи осторонь питання про необхідність відмити мізки тим, хто з піною у рота плутає УНА-УНСО з ОУН-УПА, а останню з дивізією "Галичина", думаю, що масову свідомість все одно колись треба міняти. Як на мене, краще давати людям зараз можливість порівнювати різні точки зору, ніж чекати, коли сам собою помре останній "гомо совєтікус".
І не тому, що вчення Леніна безсметне, бо воно вірне, а тому, що "гомо совєтікус" невпинно мутує в "гомо імперіус люмпенус", що мені особисто дуже не подобається.

BTW: От на цю ж тему дуже непогано _vitaly написав, та й стаття на УП теж непогана, як на мене.

А я все чаще замечаю... что в голове моей опилки... да-да-да... В переносном смысле, но все равно... какая досада!..

Забавно, но обычно комменты к чужим постам получаются более откровенными, чем собственные посты. Помимо всего прочего, есть, наверно, все-таки разница между диалогом с конкретным собеседником и обращением "в никуда" / "ко всему прогрессивному человечеству".

А ведь слова - это скелеты идей...
Не в кладбищенском смысле, а смысле "твердого каркаса", на который наростает мясо. И иногда, выпустив слово на свободу, замечаешь не только то, что оно не воробей, но и что сам процесс его обрастания смыслом от тебя уже и не совсем зависит...

Скільки я вивчав мови, мене чомусь дратували дві речі. По-перше, прохання сказати "щось" англійською/французькою. А по-друге, питання, чи володію я їноземною мовою "досконало".
А ще мене потішали усілякі градації ступенів володіння мовою: трохи / непогано / добре / дуже добре / досконало. Що цікаво, якщо людина дійсно ретельно вивчала мову, то вона завжди розуміє обмеженність своїх знаннь і ніколи не оцінюватиме свій рівень по-максимуму. Класичне ж "читаю та перекладаю зі словником" з радянських анкет лишає такий простір для інтерпретацій!..
( Сам же я вважаю, що рівень володіння мовою можна визначитися приблизно таким чином: )

( English version )

Well, the best thing to consolidate the team spirit is the spiritus vini, isn't it? ;-)

"Не жалею, не зову, не плачу,
Все пройдет, как с белых яблонь дым.
Увяданья золотом охваченный,
Я не буду больше молодым..."

Люблю Есенина. Особенно под настроение...

А вообще я предпочитаю поэзии прозу. Собственно, думаю, что напрасно прозу с поэзией объединяют в одну категорию "литература". Для меня литература (проза) - это прежде всего история. Неважно, рассказана ли она вождем племени у костра или выплеснута писателем на бумагу. Тогда как поэзия гораздо ближе к музыке, живописи или скульптуре. Что-то вроде мгновенного среза чувств, выраженного словами...

З цього приводу – невеличке оновлення юзерінфо. Якщо хтось ще не бачив мого "маніфесту", то...
A cette occasion – une petite mise à jour de mon userinfo. Si quelqu'un n'a pas encore vu mon "manifeste", alors…
On this occasion – a little update of my userinfo. If anyone hasn't yet seen my "manifesto", so…
По этому поводу – небольшое обновление юзеринфо. Если кто-нибудь еще не видел моего "манифеста", то...

Красный день календаря. Мда... Как кому, но что-то не по душе мне все эти зимне-весенние праздники по половому признаку с идеалогическим подтекстом. Хотя это, конечно, субъективно.
Но все равно спасибо всем, особенно прекрасной половине, кто поздравлял искренне и от души. Поздравления с благодарностью принимаются. Хотя лично моя связь с армией ограничилась изучением карт и уставов на военке. Зато я теперь помню (наверное) структуру дивизий армий стран НАТО и могу допрашивать пленных. Вот! :) Правда, мы теперь с НАТО дружим, и даже сами совсем не прочь... Да и в армии у нас вроде скоро будут работать, а не служить...
С другой стороны, что мы себе повод для праздника не найдем что ли? :)