День Перемоги ?

Як усе було просто за Радянського Союзу. День Перемоги був не просто державним святом, він був одним з головних, якщо не найголовнішим наріжним каменем військово-патріотичного виховання. "Уроки мужності" в школах, книжки та фільми "про війну". "Ми - народ, що врятував світ від коричневої чуми", "Хотят ли русские войны?"...
Радянського Союзу більше нема, а державне свято лишилося. Чи воно потрібне Україні? Та в Україні? Мабуть що так. Це свято потрібне тим, хто пройшов усю війну і повернувся, тим хто втратив друзів та близьких. І пам'ятати про них правильно та людяно.
Але ж це свято також потрібне тим, хто звик казати "правильні" слова, щоб справляти "правильне" враження. Тим, хто хапається за будь-яку можливість, аби не дати про себе забути. Тим, хто досі не розуміє, що тієї перемоги було досягнуто не стільки "завдяки", скільки "незважаючи на". Вони лізуть в телевізор. Вони організовують промо-акціії "для ветеранів". Вони паразитують на почуттях людей.
І не знаю, як вам, але мені це не подобається. Мені не подобаються "соціально-рекламні" ролики по "Інтеру", які вихваляють рядянську армію - наші війська (sic!) - забуваючи про людські долі. Мені не подобається, коли свято, яке, як на мене, повінно бути приватним, знов роблять інструментом "ідеологічної роботи".