Стереотипи

"Расизм", "шовінізм", "антисемітизм", "ксенофобія"... Гучні слова, гарні ярлики. Навіть занадто гучні та гарні.
У людей завжди було, мабуть ще з печерних часів, що люди – це родичі, свій рід, своє плем'я. Усі інші колись і за людей не вважалися: ззовні наче схожі, а як воно насправді – хто зна? А раз вони не люди, то й відноситися по-людськи до них не обов'язково. Цивілізація не стояла на місці, мечі прийшли замість кам'яних сокир, рушниці – замість мечей, ракети – замість рушниць. Але поділ на своїх та чужих залишився. Еллінів та варварів. Слов'ян, що розуміють "Слово", та німців, які "німі" бо "Словом" не володіють. Білих людей та "дикунів". Правовірних та гяурів-невірних. Працівників та капіталістів.
Як просто, коли життя вкладаєтся в чітку схему. Тут ми, а там – вони. Зразу зрозуміло, хто винен, якщо в нас щось негаразд. Тільки чомусь мені завжди здавалося, що в найпростішого та найочевиднішого висновку найбільше шансів виявитися хибним. Тому я скоріше погоджуся з тим, що люди бувають різні в силу своєї індивідуальної природи. Що відсоток наволочі та порядних людей однаковий і серед "своїх", і серед "чужих". Що люди не бувають гірші, або кращі за інших, що всі мають (або принаймні повінні мати) однакові права. Просто за визначенням.
Ставитися до людини треба не в залежності від того є вона негром, арабом, євреєм або "натовцем", а виключно в залежності від її вчинків.
Причепити ярлика, знайти ворога, відчути та викликати ненависть легко. Занадто легко. Зовсім інша річ – збагнути іншу людину, іншу культуру, спробувати поважати та викликати повагу.