Яблучне

Люди здавна їли яблука. Настільки здавна, що зараз і важко сказати, як саме яблуні з околиць Алмати (недарма ж вона так зветься) дісталися до Європи. Адам чи Парис могли б на цьому знатися :) - чи Геракл, від кого пішла традиція трусити чужі сад, - але зараз не про це. Давні римляни, видно, так любили яблука, що у деяких їхніх нащадків – тих же французів наприклад – навіть само яблуко стали називати просто “плод” (pomme). Звідси багато усіляких “яблук” в європейських мовах.

Тут і картопля, як “земляні яблука” (pommes de terre), і томати як золоті яблука” (помідори, ага!). І “жовтогарячі яблука” помаранчі, які в такому вигляді “просочилися” до середземномор’я суходолом і потрапили до нас через давньоіталійську та чеську з польською, і “китайські яблука” (апфельсини), тобто ті ж помаранчі, але що припривли до Північної Європи напряму з Китаю, а там німецька поділилася ними з російською, ну і ви самі розумієте...

А ще у французів навіть шишки – “pommes de sapin” (ялинові ”яблука”, ну тобто плоди, пам’ятаєте?).

До речі, кому що ближче: у франкомовній Африці картопля – то просто яблука (pommes), а “нормальні” яблука звуть яблуками-фруктамии, або просто французькими яблуками (пікантно звучить, н’ес-па?). Ну а на наших теренах чи то фантазія специфічніша, че ще чогось, але єдині яблука, що не на яблунях – лише кінські...