Історія Попелюшки

“…французька мова, звісно, існувала вже давно. Але вона жила в приймах у мачухи (латинської мови), мачухи, яка її зневажала (для латини французька була лише “бур’яном Слова” - вона обмежувала її роллю служниці (виражати слова повсякденного життя), залишаючи собі шляхетні сфери (Науки, Владу, Релігію)…
На початку XVI століття Попелюшка вирішила покинути кляту мачуху.
І бідна втікачка швидко знайшла союзників. А саме серед дівчат, які хоч і були на вихованні в монастирях, мріяли висловлювати свої почуття мовою чистою та соковитою, а не тим рипучим та знеособленим канцеляритом, на який перетворилася латина (життерадісна магія Овідія була вже далеко!)...
Ви, мабуть, читали Сервантеса: лицарі в ті часи блукали без цілі. Але в декого залишалася потребе в Лицарстві. І ці люди вирішили присвятити себе Попелюшці. Тобто вони не лише покинули латину й стали писати французькою листи та юридичні акти Короля, але й почали складати “Великі Хроніки Франції”, пам’ять королівства. А ще, вечорами, скінчивши свої адміністративні справи, ці лицарі вправлялися, поемами чи романами, над “ілюструванням” королівської мови. ”
(c) Erik Orsenna (en “Grand Amour”)
Нічого не нагадує?

x-posted to ua_mova