Я та Місто / Київ

[redshift_on_dream]

Ранкова штовханина в метро та сива незворушність Софії. Безмежний краєвид Пейзажної алеї та вікна будинку навпроти, що впритул заклядають у твою квартиру. Розкішні авто депутатів та бізнесменів там, де тисячу років тому гарцювали аргамаки князів та бояр. Вільний простір Дніпра (хоч я звик, що він має бути ширшим) та безсиле гарчання моторів у заторах. Витончена еклектика ХІХ століття поруч із панельними коробками часів "розвинутого соціалізму". Сталінська цегла поруч із бабушкінськими склом, сталлю, та армованим бетоном. Місто Кия та Булгакова, місто Тарапуньки й Штепселя та Петра Могили...
Перший раз я опинився в Києві на початку 90-х. Лагідним травневим ранком після незабутньої ночі у загальному вагоні я вийшов з метро на Володимирську: сонце, мокрий асфальт, поливальна машина та прапори на посольствах...
Потім я приїздив часто. Сдавати іспити чи у відрядження. Потягом чи авто. І завжди із захватом дивився у вікно з моста. На пагорби у зеленому вбранні дерев, на куполи церков... І завжди намагався урвати годину-другу, щоб поблукати містом, роздивляючись навколо та вбираючи його у себе... Не знаю, може й помиляюся, але тоді, на початку – в середині 90-х, навіть на люди на вулицях в Києві, Харкові чи Дніпропетровську були різні. Різні типи облич, різні манери вдягатись, різна мова (навіть, якщо вона російська чи українська).
Потім я переїхав сюди. Привіз родину. Знайшов радість не тільки в тому, щоб відкривати Київ для себе, але й в тому, щоб показувати його дітям... Тепер не просто можна сказати: "я був там-то й там-то", а побачивши в телевізорі якийсь сюжет, вигукнути: "О! А, пам'ятаєте ми там були".
Отаке воно, Місто. Чи принаймні так я його бачу. Каштани та пісок. Залитий в асфальт Хрещатик та бита бруківка на Андріївському узвозі. Дирчання дрелі за стіною та ба-бахи фейерверків у сусідньому дворі. Білені хатинки в Пироговому та башти-близнюки над набережною на Оболоні. Майдан та Міністерка. Місто Володимира та Щербицького, місто... а чого там: моє місто. Ще одне.

Comments

[http://users.livejournal.com/_redshift_/]

Все тече, все змінюється. А що поробиш?..

[biser.livejournal.com]

низнаю.
Мене це все дуже дратує. Я не люблю, коли змінююється пейзаж міста докорінним образом. І пам"ятник мертвому Леніну на Майдані в мене досі викликає напад ностальгії.

[http://users.livejournal.com/_redshift_/]

А я більше ностальгую за майданівськими фонтанами. Може тому, що той пам'ятник бачив лише на фотографіях? :)
А взагалі... коли пейзаж міста змінюється на очах - воно може й іноді неприємно, але не так вже вже й страшно, бо є час призвичаїтись. Гірше коли тебе якийсь час немає, а потім - бах! як порожнім лантухом по голові.