Я та Місто / Київ
Nov. 2nd, 2005 12:56 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
redshift_on_dreamРанкова штовханина в метро та сива незворушність Софії. Безмежний краєвид Пейзажної алеї та вікна будинку навпроти, що впритул заклядають у твою квартиру. Розкішні авто депутатів та бізнесменів там, де тисячу років тому гарцювали аргамаки князів та бояр. Вільний простір Дніпра (хоч я звик, що він має бути ширшим) та безсиле гарчання моторів у заторах. Витончена еклектика ХІХ століття поруч із панельними коробками часів "розвинутого соціалізму". Сталінська цегла поруч із бабушкінськими склом, сталлю, та армованим бетоном. Місто Кия та Булгакова, місто Тарапуньки й Штепселя та Петра Могили...
Перший раз я опинився в Києві на початку 90-х. Лагідним травневим ранком після незабутньої ночі у загальному вагоні я вийшов з метро на Володимирську: сонце, мокрий асфальт, поливальна машина та прапори на посольствах...
Потім я приїздив часто. Сдавати іспити чи у відрядження. Потягом чи авто. І завжди із захватом дивився у вікно з моста. На пагорби у зеленому вбранні дерев, на куполи церков... І завжди намагався урвати годину-другу, щоб поблукати містом, роздивляючись навколо та вбираючи його у себе... Не знаю, може й помиляюся, але тоді, на початку – в середині 90-х, навіть на люди на вулицях в Києві, Харкові чи Дніпропетровську були різні. Різні типи облич, різні манери вдягатись, різна мова (навіть, якщо вона російська чи українська).
Потім я переїхав сюди. Привіз родину. Знайшов радість не тільки в тому, щоб відкривати Київ для себе, але й в тому, щоб показувати його дітям... Тепер не просто можна сказати: "я був там-то й там-то", а побачивши в телевізорі якийсь сюжет, вигукнути: "О! А, пам'ятаєте ми там були".
Отаке воно, Місто. Чи принаймні так я його бачу. Каштани та пісок. Залитий в асфальт Хрещатик та бита бруківка на Андріївському узвозі. Дирчання дрелі за стіною та ба-бахи фейерверків у сусідньому дворі. Білені хатинки в Пироговому та башти-близнюки над набережною на Оболоні. Майдан та Міністерка. Місто Володимира та Щербицького, місто... а чого там: моє місто. Ще одне.
Перший раз я опинився в Києві на початку 90-х. Лагідним травневим ранком після незабутньої ночі у загальному вагоні я вийшов з метро на Володимирську: сонце, мокрий асфальт, поливальна машина та прапори на посольствах...
Потім я приїздив часто. Сдавати іспити чи у відрядження. Потягом чи авто. І завжди із захватом дивився у вікно з моста. На пагорби у зеленому вбранні дерев, на куполи церков... І завжди намагався урвати годину-другу, щоб поблукати містом, роздивляючись навколо та вбираючи його у себе... Не знаю, може й помиляюся, але тоді, на початку – в середині 90-х, навіть на люди на вулицях в Києві, Харкові чи Дніпропетровську були різні. Різні типи облич, різні манери вдягатись, різна мова (навіть, якщо вона російська чи українська).
Потім я переїхав сюди. Привіз родину. Знайшов радість не тільки в тому, щоб відкривати Київ для себе, але й в тому, щоб показувати його дітям... Тепер не просто можна сказати: "я був там-то й там-то", а побачивши в телевізорі якийсь сюжет, вигукнути: "О! А, пам'ятаєте ми там були".
Отаке воно, Місто. Чи принаймні так я його бачу. Каштани та пісок. Залитий в асфальт Хрещатик та бита бруківка на Андріївському узвозі. Дирчання дрелі за стіною та ба-бахи фейерверків у сусідньому дворі. Білені хатинки в Пироговому та башти-близнюки над набережною на Оболоні. Майдан та Міністерка. Місто Володимира та Щербицького, місто... а чого там: моє місто. Ще одне.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2005-11-02 04:40 pm (UTC)